А вона навіть толком не чула тих слів, сиділа вся причепурена і вже сто тисячний раз рум'янила щоки.. Руки щось робили, очі дивились у своє відображення, а серце, мозок, чи то все в сукупності душа, були десь далеко. Далеко у спогадах. До неї ще досі повністю не дійшов сенс слів, що сказала однокласниця. Але уже практично достеменно вона знала, що життя втратило будь-який сенс. Назавжди.
За вікном пахло осіннім димом, що відбирав у осені останні її прояви - пожовкле листя. Женька з Наталкою забігли за школу і присіли під іі стінами, заховавшись у зарослях чайної рози. Вони частенько сюди ховались під час перерв, щоб зіпершись спинами на могутній камінь рідної школи, побути хоч трохи в тиші, у своїх мріях, дівчачих теревеннях ні про що і про все на світі одночасно. Інколи вони не помічали як пролітав час і потрібно було поспішати на урок, а інколи розуміли, що поспішати вже нема й сенсу. Сказати що вони були подругами з першого класу- це означало б нагло збрехати, адже Наталка прийшла до них лише в 5 класі і до 7 класу вони якось не перетинались так щоб дуже сильно. Женька не любила ні до себе лишньої уваги, ні сама ніколи не проявляла такої уваги до інших. Вона була більше спостерігачем, співпереживачем і ще уміла дуже гарно вислуховувати і втішати, але й то тільки коли просили. І за це їі любили практично всі однокласники. Ну любили це сильно сказано, але явного негативу в її бік ніколи не спостерігали. Вона не дружила проти когось, вона товаришувала з усіма. Та й не потрібні були їй якось дуже близькі друзі. А у класі десь 8 Женька раптом зрозуміла, що новенька якось агресивно забирає в свою сторону симпатії спочатку дівчат, потім хлопців, потім старшокласників і якось у такій погоні за увагою і охами- ахами в свою сторону, Наталка сильно образила Женькиного друга, за якого вона могла і волосся вирвати. Адже це був друг її дитинства, а це куди більше ніж друзі по школі. І на превеликий жаль, у неї було лише три друга дитинства, тому за них вона стояла горою. Наталка знала, що Женя може допомогти загладити вину перед Дмитром і тому практично вперше у них відбулась розмова сам на сам, без інших однокласників. І якось в розмові, слово за слово, дівчина побачила в Наталі людину, якої їй не вистачало. Насамперед подруги-дівчини, адже три її друга були хлопцями і в старших класах з ними абсолютно стало неможливо спілкуватись. Вони або говорили постійно на тему "дівчат-мотоциклів" або ганяли вечорами по чужим садам- баштанам забави ради і завжди Женя потрапляла з ними у всілякі халепи, які не личили дівчачій репутаціі. Звичайно, у такій дружбі були і свої переваги, але зараз не про це. І от Наталка говорила і говорила, а Женька сиділа, дивилась своїми відкритими очима і не могла повірити, що вона раніше ніколи не замічала цю дівчину, не замічала її доброго серця, веселої вдачі. І так захотілось мати таку подругу, мабуть, більше ніж п'ятірку з контрольної по фізиці. Тим більше, що завдяки старанням все тих же горе- дружків, 5-кою там і не могло пахнути. От чого ця історія ніяк не йде з голови?.. Тут можна сказати, вперше в житті вона знайшла подругу, а в голові все крутиться історія тижневої давнини про яку можна було б і забути. Тим більше доказів провини їх компанії не було, міліція за ними не приїжджала, так що можна б сміливо її викреслити зі своєї пам'яті. Але це було нереально, адже село є село і якось усі знали все і навіть трохи більше.
Як завжди ввечері ці троє остолопів примчалмсь один поперед одного на своїх велосипедах під будинок Женьки, переполошили своїм гудіннями і криками всіх сусідів. І от навіщо так репетувати і здіймати такий галас, якщо вона й так знала, що кожного дня о 8 вони приїжджали до їі двору? Уже стільки разів казала, бо набридло потім вислуховувати від противної сусідки з другого поверху їдкі зауваження і повчання. Так ні.. Вони за своє, хлопчиська. Як завжди вони стояли під Женіним двором, як завжди теревенили про всякі дрібниці, як завжди хтось обов'язково здіймав пилюку носком кеда, як завжди реготали. І якось це зазвичайність крутилась у всіх, всім було зрозуміло, що якось затягнулось усе, нічого не змінюється, але не знали що змінити і вже хотіли розходитись, коли почувся неймовірний тріскіт, спалахнули яскраво-червоні вогні і полетіли з неба на землю і все це в 10 кроках від компанії, інстинктивно всі розсипались в різні сторони, все стихло і лише чулись десь вдалині тупотіння кількох пар ніг і все, тиша і абсолютна темрява. Женя стояла як вкопана і не знала куди їй бігти і що робити - вона й так була в своєму дворі, тому кудись бігти було б дивним, тому трохи прийшовши до тями, вона оглянулась навкруги - темрява. Вона була повсюди - на вулиці, по дворах, по будинкам. Хм, як це все дивно, але висновок напрошувався сам - зникло світло. І тут в голові Женьки в один момент пронеслась чітка картина того що сталось. Ось вони всі стоять як звичайно, розмовляють, ось підійшов сусід Сергій, якого в черговий раз випустили з дитячої кімнати міліціі на чесне слово, ось її друг Андрій гасає в пошуках пригод, періодично залазить на дах підсобних приміщень і намагається підскочити і дістати щось.... Цікаво що? Знову пропав з поля зору. Ага, з'явився і несе в руках якесь поліно і проволоку, обмотує поліно проволокою, залазить на дах і десь в цей момент увагу привернули незрозумілі феєрверки і все. І тут страшна догадка промайнула в голові, все, картинка склалась. Женя згадала, що саме над тим дахом проходила лінія електропередачі (щось надзвичайно потужна) і саме їі перемкнув Андрій своїм винаходом і саме тому тепер все село в темряві (але що саме страшніше, не тільки село, а піврайону і полагодять це не дуже швидко і влетить за це не масштабах сім'ї... Оййойой). До таких висновків поступово дійшла вся компанія і через деякий час всі зібрались на попередньому місці дислокації і було прийнято рішення придумати загальну історію, яка б відвела всі підозри від них. Особливо в цьому було зацікавлено дві особи - Андрій, бо все таки вина абсолютно його, всі інші йшли просто як свідки та Сергій, який хоч і проходив мимо, але цього разу навряд чи в кабінеті дитячої міліції йому повірять, що це не він таке втнув. От саме таким чином і потрапляв цей невезучий парубокдо рук правоохоронців. Всі інші просто допомагали розробляти версії. І хоч все було продумано до дрібниць, але село в плані розповсюдження інформаціі страшне явище. Ні, коаще так - СТРАШНЕ ЯВИЩЕ! Буквального наступного дня у всього села була своя версія, були достеменно відомі всі учасники "марзелонського балету". І ще одна особливість передачі інформації в селі - від будинку до будинку з'являлись нові подробиці, обростала історія просто на очах неймовірними деталями. А саме прикре, що через пару днів по фізиці була контрольна і практична частина була пов'язана з електропередачею. Ох, тут уже й вчитель і однокласники назнущались і накепкувались. Особливо з Женьки - дуже всім було радісно, що нарешті і вона кудись та вляпалась.
> Мда...Що тоді довелось пережити. І знову Наталка була поруч, знову думки перенеслись в сьогодення. І тільки зараз дівчина розридалась як дитина, бо зрозуміла, що втратила дуже близьку людину і не знала як тепер себе вести з нею- ігнорувати не вийде, спілкуватись відсторонено теж не варіант. Все таки "цікву новину" вона почула не з вуст самої подруги, а донесли "добрі люди", тому єдиним правильним рішенням було просто запитати винуватицю напряму і потім все само якось і вирішиться. Наталка скаже правду, адже знає вона (єдина з усіх) як давно і як палко Женя кохає Павла. Та й Павло ніби не такий байждужий - і після уроків доводить дівчину мало не до будинку і портфель несе і на хлопців не звертає увагу, які біжать позаду і постійно улюлюкають (хоч і здорові дядьки вже). І в школі постійно крутиться поблизу на всіх перервах (якби навчались в одному класі, то, мабуть, би й сиділи разом). І саме головне, самий більший показник для Женьки, кожної дискотеки на останній "мєдляк" її запрошував саме Павло, не хтось з її дружбанів, а сам Він. Для неї чомусь був пунктик, що останій танець танцюють з коханими. Але словами ніхто ніяк не позначав свою позицію- все було так добре і якось так завуальовано-таємниче, що Женя навіть думати боялась заговорити з ним про почуття. А всі свої слова про кохання, адресовані Павлу, вона сказала Наталці.
І тепер, як грім серед ясного неба, до неї доходять чутки, що Павло і Наталка зустрічаються.... Зустрічаються. От як так може бути швидко? Вчора ще не зустрічались і словом не видала себе подруга, а сьогодні вже пара?
На дискотеку йти не хотілось, але дуже хотілось все поскоріше вияснити і якщо все це правда, то прийти лягти і вмерти сьогодні, а не відкладати це на завтра. Принаймі у неї буде вдосталь часу навмиратись, а в понеділок вона вже почне нове життя. Інакше два вихідних дня вона не витримає в невідомості. А бігти просто так до Наталки на "розборки" не дозволяє гордість. Отак. Сьогодні або.... Ні, без всяких "або" - сьогодні.
Як і думала, на дискотеці були всі. І Павло і Наталка. Що збентежило Женю, так це якийсь незнайомий вогонь в очах коханого, ніколи вона його таким не бачила. Хотілось пошвидше добігти до подруги, схватити за руку і поговорити віч-на-віч. Але не встигла, до неї щасливезний біг Павло і порівнявшись мало не збив з ніг. Він щось говорив і говорив, казав що теж дурень, а вона нічого не розуміла. Через хвилину перед очима Жені звідкись виник папірець акуратно списаний каліграфічним почерком подруги. Букви стрибали, виливались у фрази. Стоп! На десятій фразі до неї дійшла вся жахливість ситуації. Лист був написаний Наталкою, але Женіними словами. Швиденько сконцентрувавшись, Женя нервово почала читати, в голові пронеслось сотні думок, а лист все не закінчувався. Значить, Наталка зрадила ії, вкрала почуття, а Павло вважає просто другом, раз ділиться з нею такими щасливими подіями в своєму житті (це ж треба, а вона стільки часу була впевнена, що він не байдужий до неї). Сльози навертались на очі, образа почала оселятись в їі душі. Нарешті дочитала до фінальноі фрази "Я тебе кохаю" і розридалась, бо внизу стояв підпис "та дурепа, що ніяк не може тобі зізнатись. Женя"
Ого, Ксюха, сколько ты накатала! Сегодня половинку прочитала, завтра закончу))))
ОтветитьУдалить