воскресенье, 25 ноября 2012 г.

Загубилась дитина

Раніше про зникнення дітей чула лише в новинах, а вчора це сталося в нашому дворі ( і емоції, які я пережила неможливо описати - страх, відчай, неймовірна тривога).... Про таке, навіть, страшно думати, а не те щоб переживати.
Та і власне сам день був занадто хорошим, щоб стикатися з чимось неприємним. І ось, гуляючи з Данилом і його друзями і їх мамами на дитячому майданчику біля будинку, ми побачили жінку, яка голосно когось гукала.  Мама загубила дитину! Я знаю, що багато б хто сказав, що як так можна і треба бути дуже уважним, але слова словами, а таке може трапитись з будь-ким. І , навіть, якщо і мама уважна і дитина слухняна. Можуть просто так зійтись зорі.... Чи мама стала більш спокійнішою, розуміючи, що дитина завжди слухняно чекає біля машини, поки вона вигружає з багажника сумки, і вже не поглядає щохвилини на чадо. Чи дитина, от саме в цей момент захотіла проявити самостійність і дійти додому раніше чим мама і порадувати ії цим досягненням або просто заховатись, щоб зробити мамі "встряску" і поспостерігати за реакцією. Якби там не було, але це дуже страшно(((((( серце просто обривається від таких думок, особливо, коли мама вже вдесяте оббігла навколишні будинки з нулевим результатом. Дорога поряд, чимало всіляких підвальчиків, закутків... Думки різні. Дуже хотілося допомогти і всі хто був на площадці почали видивлятись скрізь хлопчика, хоча даних було й не так багато... Вік та колір куртки  - все що встигла сказати мама, пробігаючи мимо нас. 
І ми його знайшли! Це таке полегшення. Спочатку я побачила хлопчика в куртці приблизно такого кольору, який щось намагався показати дівчаткам з нашого двору (хоч їм всього й років по 11-12, але вони відразу почали намагатись допомогти, а не відмахнулись). Так як куртка була трохи не такого кольору, то я якось подумала, що може це менший брат когось з них, але все таки вирішила уточнити ( і хай би краще на мене подивились як на ненормальну, але хоч би я була спокійна, що вияснила це питання). Поки ми з Данилом йшли до них, я молилась, щоб цей хлопчик виявися саме тою дитиною, яку так розпачливо шукала нещасна жінка. На щастя, так це й було!
Але тут виникла невелика проблема - на всі мої запевняння, що я знаю де його машина і мама, він все одно в мені бачив чужу особу, від якої хто знає чого можна очікувати. А особливо, коли я його намагалася відвести в правильну сторону, він стійко почав упиратися, бо був впевнний, що його дім в зовсім іншій стороні.... Залишалось одне - пошвидше вивести його на те місце, де хоч і здалеку, але було видно його маму, яка вкотре повернулась безуспішно до машини. І він побачив і побіг. Я тільки можу уявити ( і не дай боже, таке пережити в своїй реальності нікому) відчуття мами. Мама знайшла сина, син знайшов маму. І хай так буде з кожною загубленою дитиною. А ще було б непогано, щоб побільше було таких небайдужих дітей, як дівчатка з нашого двору. Могли ж вони побігти по своїм справам, відмахнутись, поглузувати. Я їм подякувала і по дорозі розказала, що вони щойно зробили дуже гарний вчинок, дуже важливий і можливо врятували життя. Вони повинні знати і розуміти, що не просто пережили пригоду, а допомогли людям. 


пятница, 23 ноября 2012 г.

Время

колись давно писала вірші:)

Время

Уходит время – тихо, без возврата
И этим иногда приносит боль.
Но эта боль всего лишь плата
За то, что в жизни есть у нас любовь

Уходит время – и уходят люди.
И крик души неслышен никому.
Его услышат только наши «боги»,
Но не вернут обратно никого.

Уходит время наших расставаний,
Но заменила их пора разлук.
Давай не оставлять друг другу обещаний,
Двай забудем нежность наших рук.

Уходит время – ты уходишь следом,
Оставив мне часы, что не идут.
На черной доске пишет кто-то мелом:
«Тебя любили, но тебя не ждут»

Уходит время – каждый год быстрее.
Никто не плачет – это все прошло.
Лишь только жизнь по-прежнему тускнеет,
Но к этому привыкла я давно.

Уходит время – все без остановок.
А мое сердце плачет по ночам.
И смысл несмелых, тихих оговорок
Ты прочитаешь только по глазам.

Уходит время – все уже потеряно.
Уходит время – только без тебя.
Уходит время – сколько нам отмеряно
Прожить еще, друг друга нелюбя?

среда, 21 ноября 2012 г.

ON? OFF? PAUSE....(продовження)

Ти доводила до хлопчакуватої поведінки виконавчого диретора фірми (яким виявився Трас), ти змушувала його ритися в смітті, натякаючи, що папірець, який передала йому викинути, мав якийсь текст для нього, хоч насправді, ти викидала чисті паперці..так прото ти веселилась. Ти жартувала від усієї душі, ти відточувала свої іскрометні випади, а він теж включався у гру і веселився, жартував. Він жартував, бо так було легше прийняти те, що ти його не любиш і ніколи не полюбиш. Так було легше, бо так він міг приховати весь свій біль і свою слабкість, адже він дорослий чоловік, він директор, він їздить на дорогому авто і спить (спав) з дорогими дівчатами, відпочиває на дорогих курортах і живе в квартирі з дизайнерським ремонтом. А ти для нього з іншої планети..ти вся така з його дитинства. Коли він був простим хлопцем і в житті було все просто, весело і безтурботно. Твій сміх повертав його в якісь світи, де він бував лише у снах. Ти була його ніжною фіалкою, яку він боявся ненароком зачепити своїми незграбними руками. Він милувався тобою і хотів, щоб ти завжди була поруч. А ти?
Ти веселилась від усієї своєї дитячої душі. Спочатку. А потім..чи то жарти Тараса чи його ставлення чи просто затьмарення розуму в душному, напханому паперовою пилюкою, офісі...але ти вже не бачила Шрека, ти бачила великого друга, який, здається, розумів твої жарти, дбав про тебе і тобі було легко ,повітряно і літньо. А одного дня, ти зрозуіла, що кожного разу ,коли ти мимохідь помічаєш його, чи бодай чуєш голос – твоє серце ладне вистрибнути від неймовірного перенапруження емоцій. І тобі в цей день хотілось вибігти з офісу на вулицю і кричати: « я знайшла свого принца, я знайшла чоловіка свого життя» Наївна....Зовсім скоро ти замітила, що все залишається на рівні жартів. Да, ви багато часу проводили разом, не лише на роботі..ви їздили по місту, ви їздили в гості один до одного, ви робили якісь безглуздо дитячі вчинки, ти проживала ту юність, якої у тебе не було, а він проживав повторно свою юність, про яку він вже забув. І все, не більше не менше.
Ти себе картала, що дозвила покохати людину, яка тебе не кохає.... ти все неправильно зрозуміла від самого початку, ти помилилась помилилсь в силу своєї молодості, недосвідченності, неуважності. Ти не бачила, що Тарас був у відчаї, що кохання всього його життя руйнується як паперовий будинок від вітру. Ти сприймаєш його лише як друга і не більше, твої колкі гостроти все більше ранили, а не радували. Йому було соромно зізнатись, але у своєму віці, за всією цією біганиною він був не набагато досвідченішимвід тебе у всх цим справах амурних.....
І, ось,недавно, рівно через 3 роки від моменти твоєї появи у цій компанії, він вирішив себе звільнити від нестерпних почуттів. Він вирішив відпустити тебе і себе... Він не знав, що ти цілих три роки! ТРИ! даремно промарнувала на нудну роботу, лише заради того, щоб мати можливість щоденного спілкування з ним. Він не знав, ти не знала і тому сьогодні, ховаючись за маскою а-ля «негідника» він у відповідь на твоє запитання: «що між нами відбувається? Що це?», він кинув одну лише фразу: «я люблю...не тебе. Я не хочу тебе бачити»
Ти вибігла з офісу і в голові в тебе билась лише одна фраза, фраза трьохрічної давності «влюбить, закрутить і кине»..Ні, не міг бути таким негідником, це ж твій добрий, великий, такий надійний Тарас....такий симпатичний, такий самий кращий у світі!!!! Це помилка, він просто нічого не розуміє....
Ти тоді вирішила, що розповіси все-все, що ти відчуваєш, ти приготувала і продумала свою промову до найдрібніших деталей, ти була щаслива, що нарешті подорослішала (перед лицем можливої непоправної втрати), що завтра ти все зміниш. Ти скажеш, що кохаєш, що всі жарти то від твоєї природної вредності і т.д. Ти не спала всю ніч, ти була щаслива від того, що завтра все зміниш.
Завтра Тараса не було в офісі. І до обіду не з’явився.....
Ти нервувала.... тобі не сиділось. Ти напружувала пам’ять і згадували як звати ту ляльку з голосом моряка дального плавання і жалкувала, що раніше не здружилась з цим бюро нескінченної інформації. Альбіна...Її звати Альбіна. Ти вилетіла з кабінету .
- Альбіна, а ти часом не знаєш, де Тарас?
- Бугага..ти вже друга хто запитує з явно особистим інтересом
«Яка тобі різниця з яким інтересом?» - промелькнуло в голові..і слідом добігла інша думка-питання «Що за друга? Тут ще є дівчата?»...Пам’ять перенапружувалась, здається ти потилецею відчувала як з голови клубами валить дим... «Віталії....Петя....Віктор, Олесандри..де тут жіноче ім’я...??? Жінки тут – бос, Альбіна і я..все..раз, два, три»
- А хто ще питав?
- Так новенька з відділу постачання...Таня. Ааааа, так ти ж нічого не знаєш....ти ж не виходиш з свого кабінету...Ой, тут таке, тут таке...тут же на нашого Тараса ціле полювання. Ця новенька з першого дня як заворожена ним, уже всю інформацію зібрала, а сьогодні, коли дізналась, що захворів, то ще й адресу взяла..мабуть, лікувати поїде. Та йому й треба. Стільки років уже один.
Захворів, лікувати, нова співробітниця. Господи, чому я маю дурну звичку жити в своєму світі, не сильно відволікаючись на світ зовнішній??? Як я могла не замічати всього цього. Ну та добре. Яке мні діло до якоїсь нової. «Тарас захворів» - повторно пронеслась думка в голові...треба везти лимони, малинове варення і своє зізнання. Але ти ж вічлива дівчина..ти написала смс «До тебе можна приїхати? Привезит ліки?» Біб, виплюнув мобільний відповідь: «Ні. Мені привезли».
І тобі стало страшно. Страшно від того, що сама зруйнувала своє щастя. Сама відштовхнула в обійми іншої.
А сьогодні настав самий страшний день. З самісінького ранку Тарас щасливий влетів до офісу і повідомив, що одружується і всі, знехтувавши службовими обов’язками, почали засипати його привітаннями і порадами. Ти ходила як тінь, ти не приймала в цьому участі і чекала ,як в перші місяці своєї роботи, 18:00….
А потім знайшла себе в парку між дерев, тобі не хотілося додому, тобі хотілось вимкнути серце…Але ти знайшла рятувальну кнопку PAUSE (дякувати небесам) і стала новою людиною. Ти прожила урок, ти відпустила свої почуття, ти переконала себе, що життя лише починається. А завтра, до початку робочого дня, ти забала свої документи (благо, доступ до них у тебе був) і так стало легко, весело (зняла з себе такі ненависні кандали)…ніби нічого й не було. Не було роботи, не було кохання, не було трьох років… Ти віддалялась від бізнес-центру, де якраз в цей час вмикалися і відходили від нічного сну комп’ютери, офісні працівники випивали літри вранішньої кави і викурювали перші цигарки, починаючи відлік часу до 18:00. І саме головне, ти віддалялася віт того місця, де більше ніколи не буде тебе. Ти залишила там всі свої почуття, спогади і волошковий колір коханих очей і радісно зробила крок у свою нову весну.