Ти доводила до хлопчакуватої поведінки виконавчого диретора фірми (яким виявився Трас), ти змушувала його ритися в смітті, натякаючи, що папірець, який передала йому викинути, мав якийсь текст для нього, хоч насправді, ти викидала чисті паперці..так прото ти веселилась. Ти жартувала від усієї душі, ти відточувала свої іскрометні випади, а він теж включався у гру і веселився, жартував. Він жартував, бо так було легше прийняти те, що ти його не любиш і ніколи не полюбиш. Так було легше, бо так він міг приховати весь свій біль і свою слабкість, адже він дорослий чоловік, він директор, він їздить на дорогому авто і спить (спав) з дорогими дівчатами, відпочиває на дорогих курортах і живе в квартирі з дизайнерським ремонтом. А ти для нього з іншої планети..ти вся така з його дитинства. Коли він був простим хлопцем і в житті було все просто, весело і безтурботно. Твій сміх повертав його в якісь світи, де він бував лише у снах. Ти була його ніжною фіалкою, яку він боявся ненароком зачепити своїми незграбними руками. Він милувався тобою і хотів, щоб ти завжди була поруч. А ти?
Ти веселилась від усієї своєї дитячої душі. Спочатку. А потім..чи то жарти Тараса чи його ставлення чи просто затьмарення розуму в душному, напханому паперовою пилюкою, офісі...але ти вже не бачила Шрека, ти бачила великого друга, який, здається, розумів твої жарти, дбав про тебе і тобі було легко ,повітряно і літньо. А одного дня, ти зрозуіла, що кожного разу ,коли ти мимохідь помічаєш його, чи бодай чуєш голос – твоє серце ладне вистрибнути від неймовірного перенапруження емоцій. І тобі в цей день хотілось вибігти з офісу на вулицю і кричати: « я знайшла свого принца, я знайшла чоловіка свого життя» Наївна....Зовсім скоро ти замітила, що все залишається на рівні жартів. Да, ви багато часу проводили разом, не лише на роботі..ви їздили по місту, ви їздили в гості один до одного, ви робили якісь безглуздо дитячі вчинки, ти проживала ту юність, якої у тебе не було, а він проживав повторно свою юність, про яку він вже забув. І все, не більше не менше.
Ти себе картала, що дозвила покохати людину, яка тебе не кохає.... ти все неправильно зрозуміла від самого початку, ти помилилась помилилсь в силу своєї молодості, недосвідченності, неуважності. Ти не бачила, що Тарас був у відчаї, що кохання всього його життя руйнується як паперовий будинок від вітру. Ти сприймаєш його лише як друга і не більше, твої колкі гостроти все більше ранили, а не радували. Йому було соромно зізнатись, але у своєму віці, за всією цією біганиною він був не набагато досвідченішимвід тебе у всх цим справах амурних.....
І, ось,недавно, рівно через 3 роки від моменти твоєї появи у цій компанії, він вирішив себе звільнити від нестерпних почуттів. Він вирішив відпустити тебе і себе... Він не знав, що ти цілих три роки! ТРИ! даремно промарнувала на нудну роботу, лише заради того, щоб мати можливість щоденного спілкування з ним. Він не знав, ти не знала і тому сьогодні, ховаючись за маскою а-ля «негідника» він у відповідь на твоє запитання: «що між нами відбувається? Що це?», він кинув одну лише фразу: «я люблю...не тебе. Я не хочу тебе бачити»
Ти вибігла з офісу і в голові в тебе билась лише одна фраза, фраза трьохрічної давності «влюбить, закрутить і кине»..Ні, не міг бути таким негідником, це ж твій добрий, великий, такий надійний Тарас....такий симпатичний, такий самий кращий у світі!!!! Це помилка, він просто нічого не розуміє....
Ти тоді вирішила, що розповіси все-все, що ти відчуваєш, ти приготувала і продумала свою промову до найдрібніших деталей, ти була щаслива, що нарешті подорослішала (перед лицем можливої непоправної втрати), що завтра ти все зміниш. Ти скажеш, що кохаєш, що всі жарти то від твоєї природної вредності і т.д. Ти не спала всю ніч, ти була щаслива від того, що завтра все зміниш.
Завтра Тараса не було в офісі. І до обіду не з’явився.....
Ти нервувала.... тобі не сиділось. Ти напружувала пам’ять і згадували як звати ту ляльку з голосом моряка дального плавання і жалкувала, що раніше не здружилась з цим бюро нескінченної інформації. Альбіна...Її звати Альбіна. Ти вилетіла з кабінету .
- Альбіна, а ти часом не знаєш, де Тарас?
- Бугага..ти вже друга хто запитує з явно особистим інтересом
«Яка тобі різниця з яким інтересом?» - промелькнуло в голові..і слідом добігла інша думка-питання «Що за друга? Тут ще є дівчата?»...Пам’ять перенапружувалась, здається ти потилецею відчувала як з голови клубами валить дим... «Віталії....Петя....Віктор, Олесандри..де тут жіноче ім’я...??? Жінки тут – бос, Альбіна і я..все..раз, два, три»
- А хто ще питав?
- Так новенька з відділу постачання...Таня. Ааааа, так ти ж нічого не знаєш....ти ж не виходиш з свого кабінету...Ой, тут таке, тут таке...тут же на нашого Тараса ціле полювання. Ця новенька з першого дня як заворожена ним, уже всю інформацію зібрала, а сьогодні, коли дізналась, що захворів, то ще й адресу взяла..мабуть, лікувати поїде. Та йому й треба. Стільки років уже один.
Захворів, лікувати, нова співробітниця. Господи, чому я маю дурну звичку жити в своєму світі, не сильно відволікаючись на світ зовнішній??? Як я могла не замічати всього цього. Ну та добре. Яке мні діло до якоїсь нової. «Тарас захворів» - повторно пронеслась думка в голові...треба везти лимони, малинове варення і своє зізнання. Але ти ж вічлива дівчина..ти написала смс «До тебе можна приїхати? Привезит ліки?» Біб, виплюнув мобільний відповідь: «Ні. Мені привезли».
І тобі стало страшно. Страшно від того, що сама зруйнувала своє щастя. Сама відштовхнула в обійми іншої.
А сьогодні настав самий страшний день. З самісінького ранку Тарас щасливий влетів до офісу і повідомив, що одружується і всі, знехтувавши службовими обов’язками, почали засипати його привітаннями і порадами. Ти ходила як тінь, ти не приймала в цьому участі і чекала ,як в перші місяці своєї роботи, 18:00….
А потім знайшла себе в парку між дерев, тобі не хотілося додому, тобі хотілось вимкнути серце…Але ти знайшла рятувальну кнопку PAUSE (дякувати небесам) і стала новою людиною. Ти прожила урок, ти відпустила свої почуття, ти переконала себе, що життя лише починається. А завтра, до початку робочого дня, ти забала свої документи (благо, доступ до них у тебе був) і так стало легко, весело (зняла з себе такі ненависні кандали)…ніби нічого й не було. Не було роботи, не було кохання, не було трьох років… Ти віддалялась від бізнес-центру, де якраз в цей час вмикалися і відходили від нічного сну комп’ютери, офісні працівники випивали літри вранішньої кави і викурювали перші цигарки, починаючи відлік часу до 18:00. І саме головне, ти віддалялася віт того місця, де більше ніколи не буде тебе. Ти залишила там всі свої почуття, спогади і волошковий колір коханих очей і радісно зробила крок у свою нову весну.
