Тінь

Перейшла на іншу сторону вулиці -спеціально- щоб без страху спостерігати за ним, повторювати його рухи, вгадувати його думки, дихати як він, йти поруч, але непомітно.

  Щоб зацікавити людину, потрібно повторювати її рухи - тоді вона обов'язково зверне на тебе увагу. Так принаймні запевняли  її в одній із прочитаних книг. Вона багато читала, багато думала, але кохала вперше...

 От зараз можна посміхнутися йому, злегка схиливши голову. Він не бачить - саме чимось дуже зайнятий. Чудово, просто здорово, що існують такі довгі вулиці. Можна йти так до безкінечності. Вона так йшла б годинами. Просто він кудись поспішає... Поспішає, напевне, до свого кохання. Він не може бути самотнім. А поки що вона може йти і подумки говорити з ним, розповідати йому про кожний будинок, кожне дерево.

  Здається, саме по цьому маршруту вона ніколи не проводила екскурсій і майже нічого про неї не знає. Сором!!! Адже це їх вулиця. Це вулиця її кохання. Ця вулиця щодня дарує їй прогулянки з коханою людиною! Обов'язково завтра прочитати все, що тільки знайде з історії однієї вулиці...

До втрати себе дивитися в ці очі... Вона не бачить виразу його обличчя, але вона його знає. Знає, що зараз в його погляді терпкий сум, задума. Чим викликаний такий його настрій? Проблеми на роботі? В особистому житті? Їй не судилося цього знати і допомогти не судилося. Провів рукою по волоссю. Засміялася... бо теж автоматично поправила зачіску. От і стала тінню.

  Здається, це Симоненко писав про тінь. Гарно писав... Де ж моя тінь? Тиха, сіренька, на мене схожа, Завжди зі мною ходила тінь - Жити без неї не можу,  Ніби дерево без корінь. Там тінь втекла. Я ж не втечу ніколи від тебе. Сьогодні вона черговий раз дізналась, що він закоханий. Хоча вона це знала давно, але намагалась не пам'ятати. Навіщо затьмарювати свої почуття? Хай хоч в думках він буде тільки з нею, тільки її. Головне бути непомітною для нього, щоб ненароком не завадити його щастю. Цікаво чи можливо на відстані силою думки доторкнутися серцем до коханої людини? Де про це можна прочитати? Езотерика? Терміново поїхати на Петрівку і закупити всю можливу літературу. Скільки не буде вона обіцяти, що це востаннє вона йде так з ним, все одно завтра все повториться знову. Знову будуть ті самі думки. І, не дивлячись на щастя, яке отримує від цих безглуздих прогулянок з ним, вона роз'ятрює собі рани його спокоєм і байдужістю. Як він може бути таким спокійним, коли його тінь страждає??? Десь вона чула, що йод лікує рани. Вона нічого не тямила в медицині. Душевні також? Завтра потрібно випити йоду. Можливо зменшить біль. Він йшов по вулиці і озирався - шукав поглядом її. Адже саме заради неї  ходив на ці дивні і незрозумілі прогулянки. Просто знав, що тільки так може бути біля неї. Її ніде не було. "Я тебе кохаю! Я не можу без тебе!" Він не знав, що ще сказати. Він просто вперше так кохав і він читав так мало книг. Але був готовий перечитати все аби тільки наблизитись до неї, доторкнутись їі волосся, зануритися в бездонні очі. Він знав, що в неї сумні очі і легка усмішка, хоча звідси й не видно її обличчя. Але він це знав. Йому так подобалась їі усмішка - вона тоді так мило схиляла головуі не бачила як він не може відірвати від неї погляду.але чим викликаний цей сум? Невже у неї теж є проблеми? Йому до крику хотілося вберегти її від негараздів. Вони тінь один одного. Жаль. Адже їі напевно хтось чекає. Це саме до нього вона поспішає кожного дня, а він як тінь біжить за нею. Усе б на світі віддав, щоб ця вулиця не закінчувалась. Вона не може бути самотньою. А він кохає її. Після прогулянки доведеться повернутись додому, телефонувати подрузі... не може назвати їі дівчиною, своєю дівчиною. Все набагато прростіше - вона не проти, а він не може бути самотнім. І знову доведеться дивитися в ці чужі очі... Життя для нього парадокс, сумний парадокс. Знову чужі очі віддалять його від кохання. Завтра обов'язково прочитає все про цю вулицю. Підійде до неї і скаже, що кохає, а потім розповість про кожний будинок, про кожне дерево. Це повинно їй сподобатись. Адже це вулиця його кохання. Його кохання до неї. А завтра він вперше йшов без неї. Її не було ніде. І вперше він відчув, що в нього болить...все! Напевно так болить душа (він мало що тямив в медицині). І, звичайно, не знав чим лікують рани. ...Біг чоловік через сонні луки, Вибився з сили від голосінь. Тенером, повним черствої муки, Допитувався: "Де ж моя тінь? Тиха, сіренька, на мене схожа, Завжди зі мною ходила тінь -  Жити без неї не можу, Ніби дерево без корінь"...